Щойно повернувся з Красноярську. Був там цілий тиждень. Це вже третій візит у ті краї. Але вперше звернув увагу на красномовну деталь – Сибір здебільшого опалюється НЕ газом. І Красноярський край – зокрема. Замість постійно жаданого Україною газу, росіяни Сибіру та Далекого Сходу для опалення використовують мазут, вугілля, дрова та електроенергію. Та й рівень газифікації у північного сусіда приблизно дорівнює українському – близько 65%.

В інших умовах на це можна було б не звертати уваги. Але за умов, коли “Газпром” (він же – Кремль) позиціонує свій газ як геополітичну зброю і намагається накинути газовий зашморг на всю західну Європу, проаналізувати “домашні справи” Кремля на завадить.

У тому ж Красноярську величезні комунальні комплекси обігрівають електрообладнанням. А це, як відомо, значно дешевше, ніж тепло від “вонючого газу” (copyright: Ющенко).

Балакано-перебалакано про необхідність скорочення споживання імпортного газу та активнішого використання інших енергоносіїв. Але це таки дійсно конче необхідно. Якщо навіть країна з величезними запасами цього палива не поспішає підсаджувати на нього всі свої регіони.

Тим часом в Україні – надлишок електроенергії. Ми постійно шукаємо для неї ринки збуту. Чи не варто її більше використовувати для власного обігріву?! А ще – зводити нові атомні енергоблоки. Щоправда, для цього доведеться перебудовувати комунальну інфраструктуру. Але якщо ми плануємо тут спокійно жити і через 20 років, то рано чи пізно цією шляхетною справою доведеться зайнятися.

23.10.2009.