Журналісти новин на 1+1 та СТБ публічно заявили, що в їхніх редакціях впроваджують цензуру. Станом на сьогодні під відповідними відкритими листами підписалися 37 моїх колег. Коли така кількість журналістів на двох центральних телеканалах кажуть про утиски свободи слова, щонайменше, ігнорувати це заборонено.

Тринадцятьох з них знаю особисто (у тому числі – ініціаторів антицензурного руху) – разом працювали не один рік. Стверджую: це чесні, щирі і високопрофесійні люди. Відповідно я їм вірю. А відтак – солідарний з їхніми побоюваннями та застереженнями.

На тлі подій, що розгортаються, озвучу дві тези.

1. Журналістам слід взяти за правило: повідомляти про факти політичного тиску необхідно публічно (як це зробили плюсівці та естебешники), щоб не дочекатися стану речей, як у 2003-2004 роках. Бо насправді, окрім журналістів, нікому та свобода слова не потрібна. То ж ніхто інший, окрім журналістів, за неї особливо битися не буде.

2. Топ-менеджери і власники каналів просто зобов’язані постійно озиратися на настрої в своїх журналістських колективах і плекати там спокій і прозорість. В іншому разі – репутаційні ризики стають надзвичайно високими (чи комусь потрібна репутація “ворога свободи слова”?)

08.05.2010.