Свято демократії ледь не пролетіло повз мене. Напередодні голосування написав заяву про внесення мене у список виборців. Річ у тім, що я не прописаний у Києві, і за сім років проживання тут досі не зареєструвався (це я так, мабуть, на практиці реалізую норми закону “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання України”). Але річ не у тім.

Так от прихожу на дільницю, а мені повідомляють, що у списках мого прізвища немає. Точніше його спочатку внесли на моє прохання, але потім виключили. Бо як з’ясувалося, Київський апеляційний адміністративний суд напередодні вночі не спав і заборонив виборчим комісіям робити зміни у реєстрах.

Тоді симпатична секретарка комісії мені натякає: мерщій до суду. Спочатку я “напрягся”, а потім сприйняв це як запрошення до пригоди. Поїхали!

14.50-15.15 – їду до Дарницького районного суду;

15.15-15.35 – пишу і реєструю заяву з проханням дати мені право проголосувати і зобов’язати виборчу комісію внести мене до списку виборців;

15.35-16.40 – сиджу біля кабінету судді і на щось чекаю; потім з’ясувалося, що я чекав на ухвалу про відкриття провадження у справі;

16.40-17.05 – на вимогу суду їду на виборчу дільницю, щоб випросити в голови комісії дозвіл на розгляд справи за відсутності їх представників;

17.05-17.20 – тричі пояснюю голові виборчої комісії, що я від неї хочу, а саме – підпис и печатку під документом, який дозволяє суду розглянути справу за нашої відсутності; нарешті – вдалося отримати бажане;

17.20-17.40 – знову їду до суду;

17.40-18.25 – сиджу і чекаю на рішення суду, нарешті отримую постанову; суд зобов’язав виборчу комісію включити мене до списку і дозволити проголосувати;

18.25-18.30 – роблю ксерокопію постанови суду (про всяк випадок);

18.30-18.50 – втретє їду на виборчу дільницю;

18.50-19.00 – тут події розгортаються дуже динамічно: демонструю рішення суду голові комісії, вона несамовито дивується, на 54-ій хвилині зриваю оплески всіх членів комісії (бггг), на 57-ій нарешті отримую бюлетень і тікаю в кабінку;

19.00 – переможною ходой виходжу з виборчої кабінки. Фух, встиг!

Ну от так – через 4,5 години після першої появи на виборчій дільниці таки вдалося виконати громадянський обов’язок.

Ще раз “спасибі” всім, хто за кілька годин до початку голосування проштовхав через Київський апеляційний адміністративний суд рішення, яке настільки ускладнило процедуру голосування.

Але що приємно: в України повно таких людей, які з маніакальним бажанням голосувати виборюють своє право у судах. Поруч зі мною цією шляхетною справою займалися ще кілька десятків “панаєхваших”.

Ось вони – хто на стінах, хто на коліні крапають позовні заяви в суді. Таки вірять у силу свого голосу:)

18.01.2010.