Свій перший блог на УП Юрій Луценко присвятив Петру Порошенку, а точніше – його рішенню піти працювати до уряду Азарова (фактично – в команду Януковича). Юрій Віталійович пише, що шляхетним намірам Петра Олексійовича не судилося здійснитися. І ставить риторичне запитання: “Чи можна врятувати економіку, продавши душу організатору її дерибану?”

І ще цитата Луценка: “Петро Олексійович, безсумнівно, буде професійним урядовцем. Але в цьому уряді на нього чекає безліч моральних самоконфліктів, коли йому доведеться вибирати між порятунком країни і благополуччям режиму”.

Луценко, звісно, цілком правий. Але чи має він моральне право закадите щось Порошенку. Бо ж всі пам’ятають, як у серпні 2006-го року сам Юрій Віталійович повівся ще більш нелогічно – погодився працювати міністром внутрішніх справ в уряді прем’єра Януковича. І навіть спеціальну годинну прес-конференцію провів для журналістам, щоб пояснити логіку свого вчинку – “щоб продовжити реформування МВС”. І це той Луценко, який чи не найбільше знущався з Януковича через його судимості і “зеківське минуле”.

Юрію Віталійовичу, як щодо “моральних самоконфліктів” – чи не виникали вони у Вас тоді? І чи не “продавали душу організатору дерибану”? То навіщо тоді зараз вдавати з себе морального суддю?

P.S. Юрію Віталійовичу, прийміть мої співчуття у зв’язку з життєвими обставинами, у яких Ви опинилися. Бажаю міцного здоров’я та внутрішньої витримки! Це щиро…

27.03.2012.