В політиці вкрай важливо мати гарне передчуття, а також об’єктивно аналізувати історичні аналогії. Це в контексті планів Наталії Королевської розбудовувати Українську соціал-демократичну партію України – власну політичну силу, так би мовити.

Останні років 15 партійного будівництва в країні показують, що різноманітні гучні розриви стосунків політика з великою партією нічим хорошим для цього політика-бунтаря не закінчуються. Просто так вибудувана система – вона гнобить бунтарів (інформаційно, юридично, політично, фінансово, а головне – адміністративно).

Ось, наприклад, втік Валерій Коновалюк з Партії Регіонів після перемоги “помаранчевої” команди. Мав амбіції розбудувати власну політичну силу. Тут як раз Сергій Тігіпко зголосився віддати йому свою “Трудову Україну”. От і очолив Коновалюк “Трудову Україну”. Два роки намагався грати роль впливово партійного лідера, розкручувати власний і партійний бренд, аж поки не втомився і у 2007-му не повернувся до рідної Партії Регіонів. Повернувся сам і “ТУ” туди ж загнав.

Інна Богословська на посаді голови Держкому з питань регуляторної політики та підприємництва влаштовує бунт проти першого віце-прем’єра Азарова на початку 2004-го. Потім засновує партію “Віче”. Потім з усім “Вічем” вливається в “Партію Регіонів” – незважаючи на старий конфлікт. Далі проходить у парламент по списку ПР. Далі попри статус четвертого номеру партійного списку у 2009-му виходить з Партії Регіонів, щоб вести власну президентську кампанію. Не набравши й 1%, знову згадує про великого татуся, який “простить і візьме назад”.

Доля партії Сергія Тігіпка “Сильна Україна” також всім відома.

Один з небагатьох позитивних прикладів хіба що Олег Тягнибок. Перебуваючи свого часу у парламентському блоці “Наша Україна”, не припиняв займатися власним партійним будівництвом – спочатку в рамках СНПУ, потім в “Свободі”. Але про національні успіхи поки що теж рано говорити – осінь покаже…

Насправді, це не лише українські реалії. Партійне будівництво в усьому світі дуже монополізоване. І йдеться не лише про США, чи Велику Британію, де є лише два-три ключові партійні гравці. Так майже всюди. І лише сукупність не завжди зрозумілих і навіть алогічних факторів часом дозволяє з’явитися принципово новому гравцеві, як то “партія чаювання” у Сполучених Штатах. Поки цей новий гравець рано чи пізно таки не приб’ється до якогось старого і перевіреного гіганта… Одним словом – драма.

Це я до свого підсумкового запитання тягну: цікаво, скільки пройде часу, коли Наталія Королевська повернеться у лоно “Батьківщини” чи все ж таки пристане до Партії Регіонів? Що вдієш – такий закон “природи”…

03.04.2012.