Очевидно, що Юля і Юра “вигрібають” не в останню чергу через Віктора Андрійовича.

Це ж саме президент Ющенко квапився перевести газові стосунки з Росією у ринкову площину. П’ять років тому це означало відмовитися від тарифу у 50 баксів за тисячу кубів і почати сплачувати 95 і так далі – до нескінченності. А далі були Івченко-мерседес, Дубина, Діденко, Тимошенко та інші чиновники уряду і “Нафтогазу”, які – хто успішніше, хто фатальніше – намагалися розрулити щорічні новорічні газові війни. Починаючи з січня 2006-го, і донині. В результаті все скінчилося десятирічною угодою у виконанні Тимошенко з базовою ціною у 450 доларів за тисячу кубів. Тобто за кілька років президентства Віктора Ющенка, який за Конституцією повністю відповідав за зовнішню політику, ми прийшли до майже десятикратного здороження фундаментального енергоносія.

Але тепер лише Тимошенко відповідає за укладену угоду. І це закономірно – за підписання таких кабальних документів треба відповідати. Але запитання висить і над Віктором Ющенком – чи не відчуває він своє моральної провини за ситуацію, у якій опинилася глава уряду Тимошенко у січні 2009-го року?! І чи не варто бодай формально заступитися за колишню соратницю, яку тягають по судах і якій обіцяють 10 років. Ні, не треба вихваляти укладену нею угоду, але було б шляхетно публічно підтримати свою екс-соратницю і закликати суд щонайменше до неупередженості і об’єктивності.

Тепер щодо Луценка… В його трагічній долі Віктор Андрійович також грає одну з головних ролей. Це ж саме президент Ющенко давав благословення на обшуки офісної резиденції Рината Ахметова бійцями Луценка влітку 2005-го. Це ж саме президент Ющенко всіляко сприяв тому, щоб Бориса Колеснікова чотири місяці тримали за гратами в добу міністра МВС Луценка. Тоді все це чинили, щоб на догоду Віктору Ющенку залякати всю “регіональну” і без того деморалізовану помаранчевою революцією біло-блакитну команду. Фактично, Луценко кілька років був вірним слугою Ющенка, виконуючи його найризикованіші ініціативи. І зараз він отримує удари долі і слідчих у тому числі і через своє служіння “народному президенту”.

І знову ж таки – чи не варто було б Віктору Андрійовичу публічно стати на захист людини і політика Луценка?! Звісно, це не справить ніякого враження на слідчих і на суд. Але справить бодай якесь позитивне враження на Луценка і його прихильників. Та й дрібному помаранчевому електорату теж буде приємно – бо ж там вже кілька років панує тотальне розчарування в своєму лідерові.

Я тут акцентую не на прізвищах Луценка і Тимошенко. А лише міркую про деякі прості правила совісті, людяності і послідовності. І намагаюся віднайти їхній слід у життєвій формулі “народного президента” України (2005-2010) Віктора Андрійовича Ющенка.

06.07.2011.