Розгойдувати крісло під Арсенієм Яценюком всередині об’єднаної опозиції – ознака підлості і невдячності. І ті, хто це роблять, мають не такі вже й шляхетні мотиви, як вдають.

Підлість, – бо не гарно встромляти ножа у спину своїм. А невдячність, – бо не варто забувати, що Яценюк пішов на певну самопожертву, відмовився від власного рясно профінансованого проекту «Фронт змін» і зголосився працювати на, де-факто, чужий політичний бренд. А міг же цього і не робити, і мав би собі в парламенті власну спокійну фракцію людей на 40 – без Одарченка, Гриценка і Чорноволенка.

Яценюку закидають, що привів потенційних і вже чинних тушок-перебіжчиків до парламенту. Є таке! Але переконаний, він вже зробив висновки на майбутнє.

Яценюку закидають зниження його власного рейтингу. І таке має місце! Але ж чи є інший політик, проти якого ведеться така агресивна інформаційна і адміністративна кампанія. Та і скільки б не падав рейтинг Яценюка, ніхто інший всередині «Батьківщини» все рівно і близько до нього не наближається.

Мене не особливо цікавить, хто роздмухує процес усунення чи послаблення Яценюка. Але мотивація цілком зрозуміла – якщо вдасться його скинути, а Тимошенко при цьому не випустять з ув’язнення, партія «Батьківщина» урочисто підійде до своєї закономірної кончини. Бо факт залишається фактом: поки Тимошенко сидить, ніхто інший не зможе замінити Яценюка. Кличко і Тягнибок вже точно від свої політичних проектів не відмовляться заради порятунку Юліної партії.

І наостанок: виносити внутрішні чвари на публіку і робити з цього шоу – це традиційна забава цієї політичної породи. Ця практика стала початком кінця помаранчевої команди (я – про вчинок Олександра Зінченка), ця практика може призвести до самоліквідації і «Бітьківщину».

Тому у ситуації, що склалася, стара Юліна братія має просто благати Арсенія Петровича залишатися головою фракції і очолити політраду нової партії після можливого злиття «Батьківщини» і «Фронту змін».