Яценюка, здається, зберегли. Тепер – про Азарова (навіяно його участю у вчорашньому ефірі Шустер Live).

Двічі перший віце-прем’єр, один раз в.о. прем’єра, і нарешті – найдовговічніший голова уряду в історії України. Дві головні причини того, чому Микола Янович такий довговічний:

1. Серед політиків і державних діячів першого ешелону відсутній інший спеціаліст, який здатний тримати в голові такий масив фактичної інформації, як Азаров – обсяги, літри, кілометри, тони, долари, гривні. Він відмінно орієнтується в ринку, знає всі ціни – від вартості літра олії на базарі до вартості імпортного газу в основних країнах ЄС. У вартості капусти теж чудово орієнтується.

Не можу згадати нікого, хто міг би гідно дебатувати з Азаровим мовою фактів (мову гасел і банальних політичних сентенцій зараз не враховуємо – у цьому є більш спритні). І Ющенко, і Тимошенко, і Янукович ґрунтовні інтерв’ю на господарсько-економічні теми давали зі стосами паперів перед носом. Азаров вільно впорається без цього. Він економічно і технологічно компетентний, має гострий розум і пам’ять, якій можна позаздрити. Ніхто з його підлеглих не зможе навішати йому локшину на вуха – по жодному господарському і економічному питанню. Микола Янович – класичний «фізик», і аж ніяк не лірик (тому і з українською важкувато).

2. Азаров ніколи не прагнув стати головнокомандуючим – його влаштовує позиція керівника штабу. І це, можливо, навіть головна причина його довговічності. Він – людина команди, виконує доручення згори, чітко дотримується законів субординації, не підсиджує, не підставляє.  Янукович довіряє йому цілковито, здається, як своєму Олександрові. Можливо тому, що пам’ятає досвід Кучми, який вивів у світ Ющенка – людину з яскраво вираженими політичними амбіціями. Пізніше вони стали справжнім головним болем Кучми, коли прекрасно зреалізувалися у парламентській кампаній 2002-го і президентській 2004-го.

————–

Людей саме такого типу і вдачі, як Азаров, інвестори (президенти) промислових і фінансових корпорацій здебільшого ставлять на позицію виконавчого директора (CEO). З ними – спокійно і більш-менш все прогнозовано.

А от чи це саме те, що потрібно Україні зараз, – питання вже до футурологів і «завждиівсезнаючих» політологів.