Окрім зведення будинку, саджання дерева і народження сина українцеві за життя слід ще відвідати Чорнобиль. По-перше, щоб на власні очі осягнути масштаб трагедії і її наслідки. По-друге, щоб розвіяти купу міфів у своїй голові. По-третє, щоб отримати естетичне задоволення від тієї буйної зелені та дикої живності, яка там заполонила все навколо.

Усі ці 23 роки після вибуху слово “Чорнобиль” асоціюється зі смертю, ним лякають дітей на ніч, його додають до текстів сумних пісень. І це абсолютно природно.

Нині Чорнобильська зона – дуже специфічна територія. Тепер там якось дивно уживаються на одній території життя та смерть. Це коли у селі Копачі прямо посеред спорожнілої хати життєстверджуюче зростає деревце. Це коли у Россосі серед сотень і тисяч залишених вантажівок, гелікоптерів та автобусів бігають дикі кабани та олені. Це коли в охолоджувальному каналі навколо станції, де на дні затаїлися тисячі тон радіоактивного мулу, кишить риби, як в супермаркетівському акваріумі. Це коли прямо на станцію, яка вибухнула, і донині щодня приїздять зо дві тисячі працівників.

P.S.: Шановні ліквідатори, Ви таки простіть нас, що ми Вашу трагедію перетворили на пафос і бізнес. ЧАЕС і тема ЧАЕС – дуже мутна водичка, де ловиться дуже гарна рибка у вигляді чималого бюджетного фінансування, міжнародних програм і грантів. І ми ніяк не наберемося сміливості відмовитися від цього.

P.P.S.: Мені кілька разів довелося бути у зоні ЧАЕС, де ми з оператором Сергієм Тітенком знімали серію репортажів – про вивезення радіоактивного металобрухту з могильнику забрудненої техніки у Россосі, про продаж чорнобильських грибів на трасі, про кабана Бориса у місцевій пожежній частині і про розмови про будівництво нового саркофагу. Кілька фото – з нагоди річниці і “нащадкам на згадку”.

26.04.2009.