Навіщо Росії Міністерство оборони, якщо там є Міністерство культури?! Таке запитання спалахнуло у моїй с відомості після вікендівського перегляду бортківського “Тараса Бульби”. А ось остання фраза зі стрічки, тепер вже крилате риторичне запитання: “Развє єсть на свєтє сіла, каторая би пєрєсіліла рускую сілу?!” Звісно ж, немає. Особливо, коли цю “рускую сілу” (пропагандистську машину) фінансує Мінкульт РФ. Бо ж вражають ідеологічних супротивників на рівні історичних міфологем. А це часом небезпечніше, ніж на рівні Т-84-120 “Ятаган”.

Словом, враження після перегляду не те, щоб зле… Просто несподівано неприємне.

Бо ж я раніше вірив, принаймні сподівався, що козаки вмирали саме за українську землю. (З’ясувалося – наївняк!) Архетип козака на підсвідомому рівні завжди міцно асоціювався з українським споконвічним прагненням волі (оце так написав). А тут таке: виявляється, вони всі падали з коня і палали у вогні з воланнями – “за рускую зємлю”, “за рускую сілу” тощо (але з корінням “рус”). І не треба мені у відповідь посилатися на Гоголя, мовляв, це не суперечить текстовому першоджерелу. Просто текст не справляв такого ефективно-болячого враження… Коротше кажучи: наша національно-патріотична міфологема зруйнувалася, принаймні, добряче тріснула.

Міцності удару додав той факт, що “за рускую зємлю” і за російський гонорар у фільмі згорав “народний артист Україні”, “жива легенда національної театральної школи”, “носій патріотичної думки”, “згусток українських рис” Богдан Сильвестрович Ступка.

Ну, і наостанок – честь і шана російському Мінкульту за чітко поставлену задачу, добре профінансовану і відмінно виконану роботу. Це без іронії. Вчитися у людей треба… Пропоную кілька рядків з бюджету українського Міноборони перекинути нашому Мінкульту (і туризму). Бо ж війна найближчим часом нам точно не світить, а от зняти нормальне кіно для відновлення корисних національних міфологем – буде не зайве. Але дуже прошу – більше не давайте грошей нашим “визнаним метрам від кінематографії”.

06.04.2009.