Коли днями дізнався, що у Верховній Раді зареєстрували проект декларації “Про гідність, свободу і права людини”, яка дає ляпасу сучасній західноєвропейській системі цінностей та моральних орієнтирів, почав навіть трохи пишатися вітчизняним парламентаризмом. Бо ж такі ініціативи де-факто відображають позицію абсолютної більшості населення.

Якщо не знайдете часу перечитати весь документ – публікую тут кілька тез з нього. Вони допоможуть зрозуміти революційність пропозицій Колесніченка та його співавторів у контексті сучасного політичного європейського дискурсу.

Уявлення про права людини пройшли довгий шлях історичної еволюції і вже тому не можуть бути абсолютизованими в нинішньому їхньому розумінні…

Сучасне право має розглядати сім’ю як законний союз чоловіка і жінки, в якому створюються природні умови для нормального виховання дітей. Закон також покликаний поважати сім’ю як цілісний організм і захищати його від руйнування, спровокованого падінням моралі…

Проект Декларації серед іншого унеможливлює в Україні евтаназію і одностатеві партнерства, а практику абортів – мінімізує, а в ідеалі – забороняє. А хіба психічно здорові і світоглядно сформовані люди виступатимуть проти цього?! У документі також йдеться про “право на освіту”, “громадянські й політичні права”, “соціально-економічні права” і дещо інше.

Ліберастично налаштовані кола вже почали бризкати слиною: мовляв, що за халепа – у центрі Європи створюють ледь не теократичну державу Україна. Розслабтеся – ніякої теократії, виключно демократія! Переконаний, цей проект Декларації про права людини відповідає переконанням більшості українців. До більшості українців я не зараховую співробітників різноманітних фондів та організацій, фінансованими західними донорами, більшість “правозахисників” та частину “прогресивної інтелігенції”.

Тому попри методологічну та стилістичну недосконалість проекту Декларації “Про гідність, свободу і права людини”, я під нею підписуюся. Попри всю шорсткість персони Колесніченка, автора проекту Декларації “Про гідність, свободу і права людини”, я аплодую йому стоячи.

Підписуюся і аплодую стоячи, і навіть закриваю очі на те, що у пояснювальній записці йде посилання на “Основи учення Руської Православної Церкви про достоїнство, свободу і права людини”. Мені як євангельському протестанту у четвертому поколінні це не до душі. Але у самому проекті Декларації – жодного посилання на жодну конфесію, а швидше – на християнські традиції в цілому. І це, як кажуть, файно.

Словом, гідний документ! Нумо, голосуймо! Бо люди хочуть! І хай вороги здригнуться)

01.09.2010.