Буки. Село і каньйон

Невеличка країнознавча замальовка напередодні чергових тривалих вихідних. Може, комусь стане в пригоді ця інформація – особливо шанувальникам дикого туризму та тим, хто любить мандрувати ровером (не плутати за маркою автомобіля) чи мотоциклом.

Отже, Черкаська область, селище Буки, 180 км від Києва, 30 кілометрів від Жашкова. Вперше я з друзями відвідав це майже нікому невідоме місце тиждень тому – на першотравневі свята. Електричкою з Києва до Миронівки, а далі аж до самих Бук – на велосипеді. Шлях дуже пагорбкуватий, тому якщо у вашій веселій компанії жінки та діти – надійніше добиратися автомобілем.

В’їхали ми в селище під проливним дощем і без крил на колесах. Тому води та багнюки на спині і обличчі не бракувало. Селище, як селище – маленькі старі будівлі, спорожніле ПТУ, мукають корови, галасують півні і топчуть курок на подвір’ї, кілька невеличких магазинів і жодного нормального місця, де можна поїсти і переночувати. Враховуючи, що лив дощ, ідею з ночівлею у наметах ми залишили. Замість цього знайшли убогу хатинку для ночівлі. Місцеві просять 30 грн з людини за ліжко (звісно, без жодних зручностей).

Але у Буки слід їхати не по зручності. Головне тут інше – річка Гірський Тікич, а точніше – Букський каньйон довжиною близько кілометра. Саме сюди ми і прагнули. Дуже цікаве і гарне місце для споглядання та відпочинку. Швидка вода, яскрава зелень, прекрасні пороги, кам’яні стіни заввишки до 20-ти метрів обабіч каньйону. Біля однієї зі скель – глибока природна криниця з джерельною водою. Хороші місця для встановлення намету (щоправда, у теплу пору року вони здебільшого вже кимось зайняті:)).

До речі, саме на цьому каньйоні у Буках була зведена перша чи то одна з перших в радянській Україні мала гідроелектростанція у 1929 році. Нині вона вже зруйнована, звісно.

Досить слів! Далі – фото (авторські)!

08.05.2009.