В незалежній Україні працює вже сьоме скликання парламенту. Днями завершилася чергова сесія. Далі депутати йдуть на канікули – відпочиватимуть. Якщо все триватиме за розкладом, повернуться до сесійної зали вже 3 вересня – засмаглі і щасливі.

Але, як каже без п’яти хвилин класик сучасної української політичної сатири Майкл Щур, є одне “але”.

Верховна Рада Україні є унікальною інституцією, якій в цій країні геть ніхто не довіряє.

Поясню ще раз – іншими словами!

Державному органу, який ухвалює закони, за якими всі ми маємо жити, ніхто в цій країні не довіряє. Ото нонсенс!

Орган, який має окрім законодавчої функції, виконувати підсвідому функцію національного арбітра над президентом, урядом, судами, міліцією, прокуратурою – повний лузер з точки зору суспільної довіри.

Найвищому законодавчому органу країни абсолютно довіряє лише 1,6% громадян. Тобто навіть менше, ніж міліції і судам (хто б сказав). А повністю не довіряють майже половина країни – 45%. Принаймні так стверджують у Демініціативах Кучеріва і в Центрі Разумкова.

Рівень довіри – похідна від репутації. Тобто репутація в українського парламенту в принципі відсутня. Не зберіг з молоду!

От саме з такими важкими думками депутати мають йти у відпустку. І хочеться повторити за вчителькою, яка виганяє з класу хуліганів-ледарів: “Подумайте над своєю поведінкою”.

Звісно, певною мірою несуть відповідальність за таку суспільну зневагу до парламенту телевізійні журналісти (і я – серед них). Ми любимо знімати бійки, колупання у депутатському носі, вбрання, і разом з тим не любимо читати і переповідати глядачам тексти законів і законопроектів. А навіть коли і любимо, то телевізійний формат і редактор все рівно це не люблять. Відтак і відбувається профанація телевізійної політичної журналістики як жанру, вона помирає як непотрібна.

Але перекладати весь свій головний біль на тележурналістів – дещо інфантильно. Бо ж головно відповідальність за рівень довіри до Ради несуть народній депутати. Саме вони створюють атмосферу у залі під куполом. І не безпідставно у суспільній свідомості і підсвідомості парламентарі – це везунчики долі, які просто сидять у кріслах, тиснуть на кнопки, отримують за це гроші (на картку та у конверті), читають вранішню пресу, а коли їм вже геть нудно – б’ють одне одному пики, симулюючи політичну діяльність. Ну і звісно – пилять держбюджет між собою.

От саме з такими важкими думками депутати мають йти у відпустку. І хочеться повторити за вчителькою, яка виганяє з класу хуліганів-ледарів: “Повернетеся, коли усвідомите свою провину і проведете роботу над помилками!”