Звістка про розгін Верховної Ради спіткала мене за вечерею. Їв салат Лонг Айленд – це така собі суміш нарізаних варених яєць, курки та свіжих огірків. (Ще є однойменний алкогольний коктейль, але прошу не плутати). Так от: я упіймав себе на тому, що після отримання цієї звістки мій внутрішній спокій геть не порушився, і вечеря не була перервана.

Я навіть не «підірвався» бігти до телевізора, аби дивитися його до другої ночі. А саме так було 1 квітня 2007-го. Тоді повідомлення про розпуск парламенту було наче новина про початок Апокаліпсису. Тоді ще ніхто не знав, що це таке, як реагувати, плакати, сміятися чи просто продовжувати вечеряти. Тому політично заангажовані народні маси причепилися поглядом до екранів, де у прямому ефірі відбувалося екстрене нічне засідання депутатів під головуванням Мороза.

Зараз все по-інакшому! Ніякого шоку, ніякого інтересу, ніякого збудження. Тобто больовий поріг значно підстрибнув. А може, зник зовсім. За таких умов залишається лише благати (!) народ прийти на дільниці 7-го грудня. Бо ж якщо там не дорахуються 50% виборців, вважай, вибори не відбулися.

В усякому разі Віктор Ющенко в історії залишиться як людина, яка «рішуче» і «сміливо» протягом своєї першої (може, і останньої) президентської каденції розганяла головний представницький орган двічі. І нехай потім хтось скаже, що ВАЮ був нерішучим…

09.10.2008.

«И будут расти между травою, как ивы при потоках вод» (Исаия 44:4).
© Руслан Кухарчук – персональная страница. Правила использования