Вибух в мелітопольскому відділені “Ощадбанку” дивний, м’яко кажучи. Він потребує аналізу не лише з боку правоохоронців, а й з боку соціологів, психологів і політтехнологів. Так, це важливо з’ясувати, якої потужності вибух у тротиловому еквіваленті. Проте важливіше второпати інше – мотив підривників. І саме це викликає найбільше запитань.
Прокуратура вже заявила, що у зловмисників на меті не було пограбувати банк. Ані гривні, ані долари, ані євро, що розлетілися навколо, їх не цікавили. Тоді що було на меті?!
Три варіанти:
1. Банки-конкуренти замовили халепу “Ощадбанку”. Мета – підірвати народну довіру, вселити страх відвідувачам відділень. Але я не вірю в таку версію. Воно того не варте, нині є значно ефективніші та менш ризиковані технології нейтралізації конкурентів у банківському секторі.
2. Терористичний акт. Це словосполучення в українському контексті лунає дико. Та й мотив у терористів має бути – національний сепаратизм або політична дестабілізація в регіоні. Здається, в Мелітополі якихось гідних уваги передумов для цього немає.
3. В народних коментарях шириться думка, що цей вибух – технологічний і такий, що зрежисирували у високих кабінетах. З метою відволікти увагу народних мас від конфліктного створення коаліції ПРіБЮТ. Або ж з якоюсь іншою метою. Не хочу вірити! Жену ці думки! А вони, зараза, повертаються.
Щоб там не було, але нинішня кваліфікація вибуху – “замах на вбивство двох та більше осіб” – не витримує критики. Хто ж так “замахується”: три сумки з вибухівкою – у відділення банку! Якщо злочинець хоче вбити, він вбиває конкретну людину. Якщо зловмисник хоче досягти глобальної мети із соціальними наслідками, він робить так, як це сталося у Мелітополі. Тоді це вже інша кваліфікація!
03.06.2009.