Відповідь Колесніченка ліберастам всіх кольорів і орієнтацій
Коли днями дізнався, що у Верховній Раді зареєстрували проект декларації “Про гідність, свободу і права людини”, яка дає ляпасу сучасній західноєвропейській системі цінностей та моральних орієнтирів, почав навіть трохи пишатися вітчизняним парламентаризмом. Бо ж такі ініціативи де-факто відображають позицію абсолютної більшості населення.
Якщо не знайдете часу перечитати весь документ – публікую тут кілька тез з нього. Вони допоможуть зрозуміти революційність пропозицій Колесніченка та його співавторів у контексті сучасного політичного європейського дискурсу.
Уявлення про права людини пройшли довгий шлях історичної еволюції і вже тому не можуть бути абсолютизованими в нинішньому їхньому розумінні…
Права людини не можуть бути вищими за цінності духовного світу…
Неприпустимо вводити у сферу прав людини норми, що розмивають або відкидають як релігійну, так і природну мораль…
Напруженість між індивідуальними та суспільними інтересами може бути подолано тоді, коли права і свободи людини узгоджуються з моральними цінностями…
Дії, спрямовані на дотримання прав людини, на вдосконалення суспільних і економічних відносин та інституцій, не увінчаються справжнім успіхом, якщо ігноруватимуться духовні та культурні традиції країн і народів…
Під виглядом захисту прав людини одним цивілізаціям не слід нав’язувати свій устрій життя іншим…
Індивідуальні права людини не можуть протиставлятися цінностям та інтересам сім’ї. Реалізація прав людини не повинна бути виправданням для посягання на релігійні святині, культурні цінності, самобутність народу…
Суспільство має право вільно визначати зміст і обсяг взаємодії держави з різними релігійними громадами залежно від їх чисельності, традиційності для країни або регіону, внеску в історію і культуру, від громадянської позиції…
Наруга над святинями не може бути виправдана посиланнями на права художника, письменника, журналіста…
Сучасне право має розглядати сім’ю як законний союз чоловіка і жінки, в якому створюються природні умови для нормального виховання дітей. Закон також покликаний поважати сім’ю як цілісний організм і захищати його від руйнування, спровокованого падінням моралі…
Проект Декларації серед іншого унеможливлює в Україні евтаназію і одностатеві партнерства, а практику абортів – мінімізує, а в ідеалі – забороняє. А хіба психічно здорові і світоглядно сформовані люди виступатимуть проти цього?! У документі також йдеться про “право на освіту”, “громадянські й політичні права”, “соціально-економічні права” і дещо інше.
Ліберастично налаштовані кола вже почали бризкати слиною: мовляв, що за халепа – у центрі Європи створюють ледь не теократичну державу Україна. Розслабтеся – ніякої теократії, виключно демократія! Переконаний, цей проект Декларації про права людини відповідає переконанням більшості українців. До більшості українців я не зараховую співробітників різноманітних фондів та організацій, фінансованими західними донорами, більшість “правозахисників” та частину “прогресивної інтелігенції”.
Тому попри методологічну та стилістичну недосконалість проекту Декларації “Про гідність, свободу і права людини”, я під нею підписуюся. Попри всю шорсткість персони Колесніченка, автора проекту Декларації “Про гідність, свободу і права людини”, я аплодую йому стоячи.
Підписуюся і аплодую стоячи, і навіть закриваю очі на те, що у пояснювальній записці йде посилання на “Основи учення Руської Православної Церкви про достоїнство, свободу і права людини”. Мені як євангельському протестанту у четвертому поколінні це не до душі. Але у самому проекті Декларації – жодного посилання на жодну конфесію, а швидше – на християнські традиції в цілому. І це, як кажуть, файно.
Словом, гідний документ! Нумо, голосуймо! Бо люди хочуть! І хай вороги здригнуться)
01.09.2010.