Главная СтатьиДмитрові Табачнику – про вищу освіту

Дмитрові Табачнику – про вищу освіту

15.01.2013

Я зараз часто відвідую українські університети в різних регіонах. Здебільшого це національній вищі навчальні заклади (ВНЗ), але трапляються і комерційні. Сам свого часу закінчив два заклади. Часто спілкуюся зі студентами. Займаюся викладацькою активністю. Словом, достатньо підстав, щоб узагальнити деякі спостереження.

В української вищої школи кілька бід. Проте я волів би зосередитися лише на кількох з них. Можливо, Дмитро Володимирович, який нині завзято опікується справою реформування вищої освіти в Україні, щось з цього візьме до уваги. Це не ґрунтовний аналіз, а швидше констатація того, що лежить на поверхні. Отже – про біди нашої вищої школи.

Невідповідність інтелектуального рівня студентів обраній спеціальності. Це дикунство, коли студент не розуміється у профільних предметах. Ні для кого не секрет, що, наприклад, у технічних ВНЗ викладачі пишуть своїм же студентам контрольні, курсові і дипломи. За гроші, звісно. Бо ті не в змозі з ними впоратися самостійно. Отже у таких викладачів навіть є певний матеріальний інтерес, щоб студенти були валянками. Але ж вони отримують дипломи інженерів…

Отже, слід зробити жорсткішим відбір абітурієнтів для навчання у ВНЗ. Хто тягне – в університет. Інші – до коледжу чи технікуму. Тим більше, що Україні гостро бракує фахівців робітничих спеціальностей. Бо ж навіщо паплюжити сам статус вищої освіти.

Надзвичайна теоретизованість професорсько-викладацького складу. Сьогодні фаховий рівень викладача вимірюється кількістю монографій, наукових статей та кількістю виступів на наукових конференціях. Замість того, щоб він визначався кількістю патентів на власні винаходи та їхнім впровадженням у виробництво, або ж кількістю створених власних виробничих концепцій і моделей. Філософія багатьох з них гранично проста: отримати якомога більше годин (бо саме за них отримують зарплатню), відчитати лекцію з методички і отримати за це гроші. Попитайте студентів, що вони про це думають! Вони відверто роздратовані таким станом речей!

Тому слід значно збільшити кількість викладачів, які у теперішньому часі мають виробничу практику у тій галузі знань, яку викладають. Аж до встановлення квот саме на таких викладачів-практиків.

Як наслідок попередньої біди – ще одна. Відірваність вищої школи від реального професійного і виробничого процесу. Сьогодні молодь професію здобуває не у вищих навчальних закладах, а вже на підприємствах і в установах після навчання. А у ВНЗ вони отримують лише дипломи. Так вже повелося, нажаль. Українське народне господарство відокремлене від вищої школи. Відповідно і найрізноманітніші галузі наргоспу отримують після університетів не підготовлених фахівців, а просто випускників, які не пристосовані до життя у професії. Тому ми за 20 років незалежності так і не спромоглися зробити прорив у вітчизняному високотехнологічному виробництві. Та навіть сільське господарство й те гнеться під тиском західних і східних нових технологій.

В Україні якщо десь і роблять прикладні наукові відкриття, то трапляється це де завгодно, але не в університетах. Парадокс! В світі ж саме ВНЗ є місцем, де створюють ноу-хау. Університет це не місце, де щороку має вироблятися 20 тисяч сторінок монографій. Університет – це територія, де щороку мають робитися відкриття, або ж розроблятися моделі та концепції прикладного значення. Саме так функціонує, наприклад, Массачусетський технологічний інститут та й всі провідні навчальні заклади світу. Міцно поєднати викладацьку складову у навчанні з постійним практикуванням як викладачів, так і студентів – це надважливе завдання для України.

Забезпечити гідні стимули для всіх суб’єктів вищої школи, а не просто збільшити кількість перевірок – ось це є функція держави і профільного міністерства.

І наостанок – зауваження: я з великою повагою ставлюся до наукових звань і ступенів, дуже далекий від нігілістичних поглядів, знаю повно надзвичайно талановитих і посвячених своїй справі викладачів-професіоналів. Проте… Загальна система потребує термінового перебудування! В іншому разі годі дивуватися, що у світовому рейтингу кращих університетів, жоден український вищий навчальний заклад не потрапив навіть до першої тисячі…

21.02.2012.

17.12.2016

Медиаперсонализация

Когда аудитория принимает решение что смотреть, слушать или читать, то пользуется преимущественно двумя ключевыми критериями. Первый – злободневная тема. Второй – интересная персона автора материала или ведущего. Если говорить о теме и содержании, то там действуют общие правила: актуальность, злободневность, социальная значимость и прочие подобные объективные критерии. Но когда мы переходим к уровню персоны автора […]

25.11.2016

Лживый ЕС

Вот и случилось: 24 ноября 2016 года миновало, но визовый режим для украинцев Евросоюз не отменил. Все это время обманывали все. Президент Порошенко систематически врал о конкретных датах безвиза, начиная с 1 января 2015-го. Но он хоть из благих побуждений это делал. Наверное, наслушался разных лайф-коучей, и таким образом пытался вербально визуализировать. Главным же лжецом […]

25.03.2016

Сандей Сунканми Аделаджа

У меня несколько обострен пиетет к людям, находящимся в статусе и должности. Кому честь – честь. Это касается всех сфер. Но особенно – сферы церковной жизни. Священнослужители любых христианских конфессий – это последние люди, на кого я подниму свое перо и клавиатуру. Но, позвольте, продолжу… Сандей Аделаджа, будучи человечком с большим предназначением, стал человеком-большой-проблемой для […]

Блог

День матери

Быть студенткой/выпускницей Могилянки, пить миндальное молоко, переживать о закрытии озоновой дыры, ходить на «Марш жінок», сделать пару абортов, завести себе собачку, завести себе вторую собачку. Быть замужем, рожать с мужем детей, любить красоту и дарить её, пить йогурты и кефиры из коровьего молока, купить дочке собачку, создавать уют, молиться за семью. Иногда мир черно-белый. С […]

Статьи

Медиаперсонализация

Когда аудитория принимает решение что смотреть, слушать или читать, то пользуется преимущественно двумя ключевыми критериями. Первый – злободневная тема. Второй – интересная персона автора материала или ведущего. Если говорить о теме и содержании, то там действуют общие правила: актуальность, злободневность, социальная значимость и прочие подобные объективные критерии. Но когда мы переходим к уровню персоны автора […]

Поездки

Национальный музей «Мемориал памяти жертв голодоморов в Украине»

Четвертая суббота ноября — в этот день в Украине День памяти жертв голодоморов. Во-первых, речь идет о голодоморе 1932-33 годов. И если о его статусе геноцида украинского народа еще спорят, то о самом этом историческом факте уже никто не спорит. Именно Виктор Ющенко, будучи президентом, стимулировал строительство Мемориала памяти жертв Голодомора и судебное решение о […]

сюжеты